Син сільського фельдшера, отримуючи освіту за кордоном, зблизився з українофільськими ліберально налаштованими колами, і в середині 1870-х почав публікувати свої оригінальні вірші та переклади. Здобути роботу, як неблагонадійному, йому вдалося не відразу, та й виїхати довелося в далекий Сибір. Пізніше працював за спеціальністю і в Мітаві, і Петрозаводську, і у Петербурзі, і навіть у Персії. Життя його завершилося у Криму. Усі ці роки він писав вірші. Декілька його вдалих віршів були покладені на музику і користуються популярністю і сьогодні.
Добірки віршів Білиловського незмінно включаються до антології української поезії, а в масових виданнях його ім'я найчастіше наводять як приклад одного з перших євреїв, які прийшли в українську літературу. За низкою ознак, якщо єврейське походження і мало місце (хто ми такі, щоб сперечатися з істориками літератури?), то жодного відображення у його творчості воно не знайшло. Зате... спричинило незначний, але неприємний казус.
Багато років Білиловський був дружний із патріархом української літератури Пантелеймоном Кулішем. Дружба ця скінчилася некрасиво. Багато років літературознавці вважали винуватцем сварки Куліша, який спочатку відкрито вітав повну відмову Білиловського від єврейської культури на користь української, а потім раптом публічно заявив, що «скоріше верблюд пройде крізь вушко голки, ніж єврей перетвориться на українця». Білиловський начебто прийняв це на свій рахунок і дуже засмутився.
Останнім часом дослідники розкрили іншу версію подій. Перебуваючи за кордоном, Білиловський одружився з сестрою українського політемігранта єврейського походження, у них народилися син та дочка; його тесть навіть оплачував навчання майбутнього лікаря у Відні. Але перебравшись до Харкова, Білиловський визнав за краще забути про залишену в Європі сім'ю і згодом одружився вдруге. Коли Куліш дізнався про це, він визнав за доцільне розірвати стосунки з молодим поетом.
Але не скандальними подробицями особистого життя цікавий Білиловський. Якщо його поетичну спадщину складно віднести до першорядної, то де в чому він все ж таки став першовідкривачем. Його ґрунтовні статті етнографічного характеру про побут і традиції населення Північного Казахстану донині залишаються одним із найцікавіших джерел на цю тему.
Всі люди знають, хто се:
Пошарпане убрання —
Сей старець, що не просе
Ні в кого подаяння,
А божим духом ситий,
На вид такий сердитий,
Блискучі очі, хмурі брови, —
В душі-ж нічого крім любові.
Він учить, як любити
І правду шанувати,
Як чесно в світі жити
І чесно працювати.
І світяться ті очі,
Мов зорі серед ночі;
Жорсткі слова його розмови,
В душі-ж нічого крім любові.
У велемудрих мира
Сердито він питає:
“Де ж правда ваша щира?
Мов щось її немає…
Чи в мур замурували,
Чи може закували
В кріпкі які окови?
Куди ви діли дух любови?”
А тих, котрі не знають
Ні щастя, ані долі,
І тих, що пропадають
Безпутно у неволі
І труть свої кайдани,
Він тішить: “Ждіть, настане
Ось інший час, нові основи,
Час віри, правди, і любови”.
І праведника всюди
Слабі благословляють,
А сильні в світі люди
Ненавидять і лають,
І жмуть його і давлють
Усі, що миром правлють…
На голові вінець терновий,
В душі-ж нічого крім любови.
